«Тоді цар скаже тим, що праворуч нього: Прийдіть, благословенні Отця мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу. Бо я мав спрагу, і ви мене напоїли…». (Мт. 25, 34-35).
«Юлія і три її доньки (11-ти, шести і трьох років) опинилися у пастці в обложеному українському місті Маріуполь. Після того, як їхній будинок знищили російські бомби, Юлії з дітьми довелося ховатися у підвалі без туалету, душу та електрики. “У нас була невелика тарілка [супу] на трьох дітей щодня, – каже Юлія. – І одна склянка води. Коли йшов дощ, ми вибігали і пили з калюжі, і ця вода була неймовірно смачна. Потім знайшли кілька каструль, щоб зробити запаси. Але прісної води критично не вистачало, і мені довелося залишити дітей і йти шукати джерело чи криницю. Найближча криниця була за три кілометри. Доводилось бігати туди під обстрілами”, – згадує Юлія (https://www.bbc.com).
Дієслово «пити» в наших часах часом зазнає дискредитації. Зверніть увагу: коли в гостях чи на прийомах нас запитують: «Що будете пити?», то мають на увазі, як правило, різного роду алкоголь, що подають до столу. При цьому мало хто і серед тих, хто пропонує, і серед тих, хто споживає, усвідомлює, що для понад 2 мільярдів людей на цьому світі слово «пити» асоціюється із ковтком життєдайної води, від якої залежить їхнє виживання!
Ми, українці, усвідомили цінність води, мабуть, лише з початком повномасштабного вторгнення росії. Розповідають капелани, що вони, вибираючись до воїнів на передову, обов’язково беруть зі собою кілька пляшок води, щоб передати її там нашим захисникам в окопах… Ще важче давати собі раду мирним жителям, які живуть в багатоповерхівках, коли пропадає струм і припиняється водопостачання в будинку. Не кажучи вже про тих, хто пережив чи переживає жахіття окупації і полону!
Мешканці с. Ягідне на Чернігівщині, яких росіяни масово тримали у підвалі впродовж місяця, згадують той свій досвід пекла на землі: «Перший раз кип’ятили воду на третій день. Готували дитяче харчування, щоранку дітям кашу. Придумали, як брати воду зі шкільної криниці. Це була не питна вода, але все ж вода. Оскільки електрики не було, качали вручну. Один рух важеля приніс від 100 до 150 мл води; на їжу та чай потрібно було 150 л. … Ув’язнені із заздрістю спостерігали, як росіяни п’ють із маленьких коробочок з-під соку, і мріяли, як вони це куплять, коли вийдуть на волю.» (https://cntime.cn.ua).
І ще одне свідчення мешканки Маріуполя, якій вдалося дивом вижити і врятуватися з дітьми з-під окупації: «З водою – то страшне було. Ми шукали її скрізь, топили сніг, збирали з труб, збирали дощову воду, черпали з луж. Їжею була картопля, яку батьки запасли на зиму, та мамина овочева консервація. Було дуже багато добрих людей, у яких була зайва вода, їжа, і які дозволяли заряджати телефон. Найзворушливіший момент був тоді, коли люди почали на свій страх і ризик виїжджати з міста. Мене й сина в прямому сенсі заштовхали у машину, щоб моя дитина цього більше не бачила» (https://civilvoicesmuseum.org/)
«Пити» – це про життєдайну воду! Коли сьогодні будеш митися чи пити воду, подякуй Богові за цей великий дар, благаючи в молитві, щоб цього дару не бракувало нікому в світі…
«…усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили» (Мт. 25, 40)
